Голосні звуки української мови | diktory.com | Вимова голосних звуків -

Перейти к контенту

Главное меню:

Орфоепія. Вимова голосних звуків

У статті наводяться норми орфоепії щодо вимови голосних звуків в українській мові. Наголошені і ненаголошені звуки.

В українській мові голосні звуки за нормами орфоепії є звуками повного творення. Їх вимова завжди повнозвучна і під наголосом і у ненаголошеній позиції.

Вимова голосного звука - а

Вимова звука [а]  завжди ясна, ч
ітка, ніколи не скорочується і не приглушується, не переходить у звуки [є], [і], [и]:  [шапка], [час], [далеко], [памj'ат'], [загл'адати].

Вимова - о

Вимова звука [о] як наголош
еного, так і ненаголошеного завжди повнозвучна, виразна, ніколи не переходить у звук [а]:  [вода], [молоко], [обговорити]. Але ненаголошений звук [о] якщо він стоїть перед наголошеним складом з [у] звучить з наближенням до [у]:  [к-оу-жух], [м-оу-тузка], [п-оу-лумиесок], [б-оу-л'учий], [м-оу-гут'ній],  [р-оу-зумний], [у б-оу-jу], [к-оу-зу], [д-оу-шчу], [ч-оу-му], [г-оу-туjу], [гов-оу-р'у], [н-оу-шу], [допом-оу-жу], [в-оу-дж-у].

Але   є ви
падки, коли вимова [о] не виявляє нахилу до [у]: коли він є сполучним голосним у складних словах: [однокурсниек]; також, за винятками, у словах іншомовного походження: [борд'ур], [монтуjу]; у префіксах до-, о-, об-, про-, роз- багатьох слів: [добути], [здобуток], [одужати], [обслуга], [пробути], [роздумати]; у ряді суфіксів: [красоту], [рвонути], [трусонути]. 

Перед складом з н
аголошеним [і] нахил [о] до [у] менш виразний: [гоул'іУка], [поуріг], [тоубі], [д-оу-j-іи-ти], [хоуд'імо]. Сильне наближення ненаголошеного звука [о] до [у]: [з-уо-зул'а], або заміна [о] звуком [у]: [зузул'а]; вимова [о] з нахилом до [у] в будь-якій позиції: [коурова], що спостерігається у вимові на південному заході, за нормами орфоепії є не літературним.

Звук - у

Вимова [у]  за
вжди чітка: [кучугура], [будовоjу], [л'удина]. Але ненаголошений [у] після голосного перед приголосним може ослаблюватися до нескладотворчого: аудиторія [ауд-ие-тор'іjа].

Звук - і

Вимова [і]  чітка як звук
переднього ряду і високого ступеня підняття язикової спинки: [д'ід], [с'іно], [с'іл'с'кий]. Так вимовляється й [і], що походить з [о]: |н'іж], [с'ік], [с'т'іл], [пос'т'ійний], [н'іг], [бол'іт], [брат'іу], [в'іл], [б'ік], [в'ін]; також [і], в закінченні називного відмінка множини прикметників, дієприкметників, числівників, займенників: [гарн'і], [здоров'і], [братов'і], [бит'і], [друг'і], [наш'і]; звук [і] на межі слів та частин абревіатур: [д'ід і баба], [ф'інінспектор].

Вимова  замість  [і] голо
сного звука [и]: [ниж], [сик], [етил], [постійний], [ниг], [болит], [братиу], [вил], [бик], [вин], [гарни], [здорови], [братова], [бити], [други], [наши]; [дид и баба], [фининспектор], яка характерна для північного наріччя, за правилами української орфоепії, є не літературною.

Вимова [і] вир
азна і на початку слова: [іскра], [ісп-ие-т], [істота], і після прийменника на приголосний: [від іскри], [з іскри]. Але у деяких словах наголошене початкове [і],  наближається до [и]: [іи-нод'і], [іи-нколи], [іи-нший], [іи-нде]. 
Вимовляється [і] з набли
женням до [и] в закінченнях називного і орудного відмінків однини та непрямих відмінків множини прикметників м'якої групи та порядкового числівника третій: [син'-іи-й], [б-еи-зкраj-іи-й], [трет'-іи-й] - називний відмінок чоловічого роду; [син'-іи-м], [б-еи-зкраj-іи-м], [трет'-іи-м] - орудний відмінок однини чоловічого і середнього роду; [син'-іи-х], [б-еи-зкраj-іи-х], [трет'-іи-х] - родовий і місцевий відмінки множини; [син'-іи-м], [б-еикраj-іи-м], [трет'-іи-м] - давальний відмінок множини; [син'-іи-ми], [б-еи-зкраj-іи-ми], [трет'-іи-ми] - орудний відмінок множини.

Голосний звук [і] так с
амо вимовляється в закінченнях присвійних займенників  мій, твій, свій: [моj-іи-м] орудний відмінок однини; [моj-іи-х] - родовий і місцевий відмінки множини; [моj-іи-м] - давальний відмінок множини; [моj-іи-ми] - орудний відмінок множини.

Вимова [і] іде без нахилу до [и] т
ільки в закінченнях місцевого відмінку однини чоловічого і середнього роду: у [син'ім], [беи'зкраjім], рет'ім], [моjім]; давального і місцевого відмінку, жіночого роду: [син'ій], [беизкраjій], [трет'ій], [моjій] та називного відмінку множини: [син'і], [беизкраjі], [трет'і], [моjі].

Широку вимову зву
ка [і] після [j]  маємо в ряді суфіксів: [краj-іи-на], [г-еиоj-іи-н'а],  [воj-іи-н], [гноj-іи-шче],  [в-ие-боj-іи-стий], та ін. Основна форма цих суфіксів -ин(а), -ин(я), -ин, -ищ(е), -ист(ий), -ин, -и(ти). Звук [и] під впливом [j], що є в основі цих суфіксів, переходить в [іи].

Вимова звука  - е

Вимова [е] чіт
ка, виразна під наголосом як звук переднього ряду і середньо-низького підняття: [стежка]. На відміну від голосного [і] артикуляція його легка і ненапружена. Вимова [е] з значним наближенням до [и]: [ст-ие-жка] є грубим порушенням літературної норми. [е] звучить виразно і в побічнонаголошених складах: [теплотехн'іка].

Не втрачає своєї якості г
олосний [е] також в окремих ненаголошених позиціях:
а)   після паузи на початку слова: [екватор], [екран], [епоха];
б)   коли є закінченням слова: [море], [поле], [гарне], [тепле], [дане],  [шите],  [перше],  [пjате], [кожне], [ус'аке], [друже], [брате], [пише], [кличе], [вийде], [в'із'ме];
в)   у закінченнях іменників: [гостев'і], [товар-ие-шев'і], [краjеві], [гостем], [товаришем], [краjем], [серцем], [морем], [долеjу], [кашеjу];
г)   коли виступає сполучним звуком у слові, перший компонент якого має побічний наголос: [болезаспок'ійл-ие-вий].

В інших ненаголо
шених позиціях звук [е] за нормами орфоепії, наближається у вимові до [и]. Більш того, перед наголошеним складом з [і], [и], [у] це наближення більше: ведіть [в-ие-д'іт'], веди [в-ие-ди], веду [в-ие-ду], а перед складом з [о], [а], [е] - менше: вело [в-еи-ло], вела [в-еи-ла], [в-еи-де].

У ряді випадків в
имова ненаголошеного звука [е] і перед наголошеними [і], [и], [у] йде без значного нахилу до [и], зокрема в префіксах без-, пре- : [б-еи-звих'ідний],  [пр-еи-мудрий], у заперечній частці-префіксі не-:  [н-еи-д'ійсний], перед [р] у межах складу: [п-еи-рлина]; в словах іншомовного походження після голосного: [по-еи-тичний]; в складних словах, коли виступає в ролі сполучного звука: [вол-еи-л'убний].

На вимову голосного ненаголошеного [е] також впливає сусідство м'яких приголосних, які звужують вимову. Найвідчутніший цей вплив  при обобічному сусідстві таких приголосних, особливо [j]. Голосний [е] після [j] перед дальшим м'яким приголосним вимовляється як [иі]: армієць [арм'іj-иі-ц'], європеєць [j-еи-уропеj-иі-ц'],  індієць [інд'іj-иі-ц'], засвоєння [засвоj-иі-н':а], змагаєшся [змагаj-иі-с':а].

Звук - и

Вимова [и]  - чітка. Ви
мовляється виразно під наголосом як звук переднього ряду і високо-середнього підняття, проміжний між [і] й [е]: [тихо], [хитра], [ми], [син], [нива]. Твориться він у вимові легко, без напруження. Напружена вимова, значно обнижена артикуляція, близька до [еи] або [е]: [т-еи-хо], [х-еи-тра] - властива  південно-західним говорам, є відступом від норми. Не є літературною і вузька та підвищена вимова типового [и], характерна для північних говорів: [м-иі], [н-иі-ва], [м-іи], [н-іи-ва].

Вимова  [и]  виразно чується  т
акож:
а)  у побічнонаголошених складах: [широкор'адна];
б)  у ненаголошеній позиції перед [й], що стоїть у кінці слова або перед наголошеним складом з [и]: [жвавий], [другий], [вилий], [прийти],  [кийки];
в)  у ненаголошеному закритому складі закінчення слова: [добрих], [битих], [перших], [кожних], [добрим], [битим], [першим], [кожним], [носиш], [носит'], [носим].

Вимова ненаголошеного голосного [и] чує
ться без помітного нахилу до голосного [е] у формі 2-ої особи однини наказового способу дієслів І дієвідміни: [вийди], [витри], [випхни]. В інших випадках  [и] кінцевого відкритого складу у вимові звучить з незначним наближенням до ]: [свобод-ие], [завод-ие], [пол'ам-ие], [робит-ие]. В інших позиціях йде вимова [и] з помітним наближенням до [е], зокрема і те [и], що стоїть у відкритому складі особового закінчення дієслова: [нос-ие-мо], [нос-ие-те], [с-ие-д-ие-мо].

Звук [и] звучить з най
більшим нахилом до [е], перед наголошеним складом з [е]: живе [ж-еи-ве], сидите [с-ие-д-еи-те]. Проте  звук [и] в ролі сполучного звука в складних словах, де першим компонентом є числівник, перед складом з наголошеним [е] вимовляється з незначним наближенням до [е]: [пjат-ие-ден:ий].

Перед наголошеним складом з [а], наближення звука [и] до [е] також є значним, але не таким сильним, як перед [е]. Вимова [и] перед наголошеними складами з [о], [у], [и], [і] йде з невеликим нахилом до [е]: [ж-ие-ло], [ж-ие-ву], [ж-ие-ви], [ж-ие-в'іт']. На вимову [е], [и] впливає темп мовлення. У швидкому темпі вони сильно зближаються один з одним: [жеве], [ж-еи-ла], [свобод-ие], [завод-ие], [братам-ие], [робит-ие],  [нав'ік-ие].

Змішування, збл
иження, і нерозрізнювання звуків [и], [е] в ненаголошених позиціях - одна з характерніших рис українського вокалізму. Слова: мене [м-еи-не] і мине [м-еи-не], наведу [нав-ие-ду] і на виду [на в-ие-ду] вимовляються  однаково. Вимова голосних звуків [е], [и] без помітної відміни від наголошених, за правилами орфоепії, перебуває поза літературними нормами.


Список використаної літератури:
Українська літературна вимова і наголос. Словник-довідник. Видавництво «Наукова думка». Київ – 1973.
Погрібний М.І. Словник наголосів. К., 1964.
Погрібний М.І. Орфоепічний словник. Київ, «Радянська школа», 1984.
Сучасна українська літературна мова. Фонетика. К., 1969.
Лексична картотека Інституту мовознавства ім.. О. О. Потебні АН УРСР.

 
Copyright 2016. All rights reserved.
Назад к содержимому | Назад к главному меню