Вимова приголосних звуків української мови | diktory.com | Норми вимови приголосних -

Перейти к контенту

Главное меню:

Орфоепія. Вимова приголосних звуків

У статті наводяться норми вимови приголосних звуків української мови. Дзвінкі й глухі, тверді й м'які приголосні.

 

Поделиться

 

Вимова звуків [б], [д], [з], [дз], [ж], [дж], [г], [ґ] в кінці складу і в кінці слова перед глухим приголосним, за нормами орфоепії, є дзвінкою: [хл'іб], [город], [в'із], [ґедз'], [н'іж], [с'н'іг], [гр-ие-бки], [обчисти-ие-ти], [гр'адка], [в'ідкусити], [низка], [в'і-дз-садити], [дужка], [п'і-дж-шефний], [дос'агти].
Але в словах: вогко, легко, кігті, нігті, дігтяр - звук [г], як правило, знеголошується: [вогко] і оглушується: [вохко]. Знеголошується також звук [д] у слові: [жердка].

Вимова [в]  - дзвінка, і не замінюється звуком [ф]: [барв]. В кінці слова після голосного, в середині слова після голосного перед приголосним та на початку слова перед приголосним переходить у нескладотворчий [у]: [брау], [поуторити], [уплиу].
Вимова безголосого [в], без переходу в [ф] зустрічається в кінці слова після двох глухих приголосних: [в-ие-дауництв].

Префікс з- перед глухими приголосними, за правилами орфоепії української мови, переходить у приголосний звук с-: зцілити [с'ц'ілити], з хати [схати].
Вимова префікса роз-  перед глухими приголосними у нормальному і швидкому темпі буде як рос-: розказати -[росказати]. Перед [с] зберігається форма з [з]: [розсипати]. У повільному темпі буде роз-: [розказати].
Вимова префікса  без-  перед глухими приголосними у нормальному і повільному темпі буде як без-: [б-еи-зпека]. У швидкому темпі - як бес-: [б-еи-спека].

Вимова глухих приголосних в середені слів перед дзвінкими шумними, буде дзвінкою: боротьба [бород'ба], вокзал [воґзал]. І в тісних словосполученнях: ось де [оз'де], хоч би [хо-дж-би].

Сполучення приголосних  дж  вимовляється як один звук. Твориться він так, як приголосний [ч], тільки з голосом: джерело [дж-еи-р-еи-ло], буджу [бу-дж-у]. На межі кореня і префікса дж вимовляється як два звуки: [від-ж-ие-мати] - [ві-дж-ие-мати]. Звук [дж] тут  внаслідок уподібнення виник з [д].

Сполучення  дз також звучить як один звук. Твориться він як  [ц], але з голосом: дзеркало [дз-еркало], кукурудза [кукуру-дз-а]. На межі кореня і префікса дз вимовляється як два окремих звуки: [п'ід-зв'ітний] -[п'і-дз-зв'ітний]. В даному випадку звук постав з [д] унаслідок асиміляції.

Звук [г]  гортанний, дзвінкий, фрикативний: [голова], [дорога], [говорити].

Приголосний [л] - ясенний, твердий, передньоязиковий сонант.  В кінці слова та перед приголосним його вимова тверда: [в'іл], [полк], також перед голосними [а], [о], [у]: [клас], [блок], [клуб]. У цих позиціях приголосний [л] виступає м'яким. Його м'якість позначається літерами ь, я, ю: біль, пильнувати, льох, лякати, люди. Перед [і]  звук [л] вимовляється м'яко: [л'ікар], [л'ізти].

Поширена пом'якшена вимова [л] перед [е] та [и]:  [електор-ие-ка], [лихо].
Грубим порушенням літературної норми є м'яка вимова  [л] перед [е]: [ел'ектрика]. Не властивий літературній мові і твердий задньопіднебінний [л].
В кінці слова після глухого приголосного  [л] - безголосий: [б'інокл'].

Приголосні  [б], [п], [в], [м], [ф]  тверді майже завжди: [др'іб], [сип], [с'ім], [верф]. Напівпом'якшеними вони можуть виступати перед [і]:  [б'іб], [п'іл], [в'ін], [м'ій], [ф'ігура], у словах [с'в'ато], [ц'в'ах], [дз'-в'акнути] та в іншомовних словах: [б'уро], [п'уре].

Звук [ф] - щілинний, губно-зубний, твердий, глухий приголосний, відомий лише в словах іншомовного походження: [факт], [форма], [ар-еи-фмет-ие-ка]. У діалектному мовленні  [ф] часто замінюється [хв] або [х]: [хвакт], [хворма], [хорма], [ар-еи-хмет-ие-ка]. В говірках спостерігається і зворотне явище -  [хв] вимовляється як [ф]: [фил'а], [ф'іртка], [ф'іст], [фороба]. Таке не допускається в літературній мові.

Звуки [г], [к], [х], [ґ]  - тверді: [гичка], [кил-ие-м], [хитрий], [ген'ій], [кел'ма], [хекати], [дорогий], [важкий], [глухий] (ч. р.), [дороге], [важке], [глухе], [б-еи-р-ие-ги], [думки], [пастухи].  Напівпом'якшені вони тільки перед [г] та в деяких запозичених словах: [г'ірко], [к'інец'], [х'іба], [к'увет].   

Шиплячі [ч], [дж], [ш], [ж] тверді: [чаша], [ч-ие-тач], [чуч-еи-ло], [чишч-еи-ний], [дж-ем], [м-еи-жа], [лоша]. Напівпом'якшені вони перед [і] та в  словах іншомовного походження: [оч'і], [товар-ие-ш'і], [нож'і], [ж'ур'і]. Подовжені шиплячі вимовляються теж напівпом'якшено: [клоч':а], [зб'іж':а].

Окремим говорам властива пом'якшена вимова шиплячих приголосних перед а  дієслівного закінчення третьої особи множини: [біж'ат'], [кр-ие-ч'ат'], а також в іменниках середнього роду типу лоша: [лош'а], [курч'а]. Це літературній вимові не відповідає.

Вимова [ц] найчастіше м'яка: [молодец'], [вул-ие-ц'а], [р-еи-вол'уц'ійа], [ц'амр-ие-на]. Твердий він перед [е], [и]: [цегла], [цим], а також у запозичених словах: [цар-ие-на], [плац], [палац], [абзац] і окремих вигуках: [бац], [клац].

[р] - твердий у кінці слова і складу: [в'іучар], [ч-еи-твер], [базар], [комар], [л'ікар], [сухар]; [в-еи-рба], [верхи], [г'іркий], [морква]. М'який [р]: [базар'], [л'ікар']; [вер'хи], а також перед [а]: [квартир'а], [комор'а], [гр'ад], [р'ама] є ненормативною, діалектною.


Вимова [р] - м'яка на початку складу перед [і], звуками [а], [у], [о], що графічно передаються буквами я, ю та сполученням ьо: [р'ів-еи-н'], [р'іг], [зор'а], [пор'адок], [гр'укати], [вар'у], [утр'ох]. Тверда вимова [р]: [риг], [зора], [бура], [порадок], [вару], [говору] в літературному мовленні не допускається.
В кінці слова після глухого приголосного [р] знеголошується: [т-еи-атр].

Приголосні [д], [т], [н], [л], [з], [с], [ц], [дз] можуть м'якшитися в усіх позиціях: [д'ад'ко], [бад'орий], [м'ід'], [т'ул'пан], [мит'], [н'ан'ка], [к'ін'], [л'ут'], [б'іл'], [з'ат'], [лаз'], [с'уди], [в'іс'], [ц'ац'ка]. Найм'якшими є [д'], [т'], [н'], [л']. Приголосні ж [з'], [с'], [ц'], [дз'] за правилами орфоепії - тільки пом'якшені. Дуже м'яка їх вимова: [на воз'ж'і], [с'ш'іно], [ц'ч'іна]  не є літературною.

Звуки [д], [т], [з], [с], [ц], [л], [н] перед [і], що походить з давнього [о], вимовляються частіше м'яко: [с-ие-н'іу], [под'іл], [з'ір], [л'ій], [с'іл'], [рад'існий], [з-еи-лений], [сит'і], [бит'і]. Але можлива також тверда їх вимова: [с-ие-н'іу], [сіл'], [рад'існий], [з-еи-лен'і] і напівпом'якшена: [с-ие-ніу], [с'іл'], [рад'існий], [з-еи-лен'і].


Зубні приголосні - тверді на межі частин абревіатур та на стику слів [педінст-ие-тут], [брат і с-еи-стра], а також на межі префікса і кореня: [б-еи-зімен:ий].

Орфоепія. Голосні звуки

В українській мові голосні звуки за нормами орфоепії є звуками повного творення. Їх вимова завжди повнозвучна і під наголосом і у ненаголошеній позиції. Вимова звука [а]  завжди ясна, чітка, ніколи не скорочується і не приглушується, не переходить у звуки [є], [і], [и]:  [шапка], [час], [далеко], [памj'ат'], [загл'адати].



Український наголос

Наголос в багатьох мовах закріплений за певним складом чи морфологічним компонентом. Такий наголос називається фіксованим, або сталим. Наприклад, у французькій, вірменській, турецькій мовах він падає на останній склад слова. У польській - на передостанній. Переважно на другому складі від кінця наголос також в італійській, іспанській і румунській мовах.


Звуки [з], [с], [дз], [ц], [н], [л], [д], [т] перед м'якими цієї ж групи вимовляються м'яко: [куз'н'а], [с'н'іг], [моло-дз'-ц'і], [м-ие-ц':і], [рад'ан'с'кий], [г'іл'ц'і], [д'н'і], [д'л'а], [пут'н'і], [т'л'іти], але: на [волз'і].   

Приголосні [д], [т], [з], [с] переважно не пом'якшуються перед кінцевим м'яким основи прикметників твердої групи у формах місцевого і давального відмінків однини та називного відмінка множини : [народн'ій], [памjатн'ій], [образн'ій], [барвист'ій]; [народн'і], [памjатн'і], [образн'і], [барвист'і]. Хоч тут можлива і м'яка вимова: [народ'н'ій], [паміат'н'ій], [образ'н'ій], [барвис'т Чг]; [народ н'і], [паміат'н'і], [образ'н'і], [барвис'т'і].


Звуки [з], [с], [ц], [дз] можуть пом'якшуватися і перед напівпом'якшеними губними: [з'в'ір], [с'в'ато], [с'в'іт], [с'м'іх], [ц'в'ах], [дз'в'акати].
Зубні в кінці префікса перед м'якими зубними не пом'якшуються: [б-еи-зд'іjал'ний], [п'ідл'ізти], [розд'агати], [розл'ін'іjати], [розс'jіати], але [роз':авити].   
Пом'якшуються тільки префіксальний звук [д] перед [д'], [т'], [н']: [в'ід':ілити], [над'т'ісувати], [п'ід'н'імати], також [дз], [с] перед [с'], [ц']: [п'ідз'с'істи], [в'ідз'ц'іл'а], [с':ікти], [с'ц'ідити] та префікс с- перед [т']: [с'т'ісувати], [с'т'агувати].

Вимова [т'], [д'] - без свистячого відзвуку: [т'існо], [мит'], [д'іло], [м'ід']. З призвуками [ц'], [дз']: [т'ц'існо], [д'-дз'-іло] - не властива  літературній мові. Лише після [с'], [з'] звуки [m'], [д'] мають відзвуки [ц'], [дз']: [чис'т'ц'], [jіз'д'дз'].

Приголосний [д'] перед [д], а також шиплячими зберігає свою м'якість: [буд'- де], [буд'-чий], [буд'-шчо]. Також [т'] перед [т]: [трат'те]. Проте відома і тверда їх вимова: [буд:е], [бу-дж-чий], [бу-дж-шчо], [трат:е].

Подовжені приголосні, що розвинулися внаслідок уподібнення звука [j] попереднім м'яким: знання, рілля, тінню, ллю, а також подвоєні в результаті збігу: оббити, законний - вимовляються як один довгий звук: [знан':а], [об:ити].

Така сама є вимова і подовжених приголосних звуків, що постають внаслідок асиміляції: вітчизна [в'іч':изна], болітце [бол'іц:е], винісши [вин'іш:и], зжувати [ж:увати], берешся [б-еи-рес':я].


Багато груп приголосних, зазнають асимілятивних змін. Внаслідок регресивного уподібнювання відбуваються такі зміни:

с + ш - [ш:]: вирісши [виріш:и]
з + ш в середині слова - [жш]: вивізши [вивіжши], на початку слова [ш:]: зшити [ш:ити]
з + ж - [ж:]: зжовкнути [ж:оукнути], безжалісний [б-еи-ж:ал'існий]
з + ч в середині слова - [жч]: безчесний [б-еи-жчесний], на початку слова [шч]: зчистити [шчист-ие-ти]
з + дж - [ж-дж]:  з джерела [ждж-еи-р-еи-ла]
ш + с' -  [с':]: милуєшся [м-ие-луj-ие-с':а]
ж + с' - [з'с']: зважся [зваз'с'а]
ч + с' - [ц'с']: не морочся [мороц'с'а]
ш + ц' - [с'ц']: на дошці [дос'ц'і]
ж + ц' - [з'ц']: на смужці [смуз'ц'і]
ч + ц' - [ц':]: у хусточці [хустоц':і]
На межі слів приголосні [ш], [ж], [ч] перед [c'], [ц'] не зазнають асимілятивних змін: [ваш с'інок'іс], [де ж с'істи]  
д + с - [дзc]: відступ [в'ідзступ]
д + ц - [дзц]: відцуратися [в'ідзцурат-ие-с 'а]  
д + ш - [джш]:  відшліфувати  [в' іджшл'іфувати]
д + ч - [джч]: відчинити [в'іджч-ие-нити]
д + ж - [джж]: відживати [в'іджж-ие-вати]
д + з - [дзз]: відзвук [в'ідззвук]
т + с - [ц]: братство [брацтво]
т + ц - [ц:]:  коритце [кориц:е]
т + ш  у нормальному темпі мовлення - [чш]: багатшати [багачшати], у жвавому мовленні - [ч:]: [багач:ати]
т + ч - [ч:]: квітчати [кв'іч:ати]

Відбувається також спрощення в групах приголосних:
нт + ськ - [н'c'к]: студентський [студен'с'кий]
ст + ськ  у звичайному темпі - [с'к]: туристський [турис'кий],
у повільнішому - [с':к]: [турис':кий]
нт + ст - [нст] агентство [агенство]
ст + ц' - [с'ц']: артистці [артис'ц'і], у старанній вимові [c'ц':]: [артис'ц':і]
ст + ч - [шч]: невістчин [н-ие-в'ішч-ие-н]
ст + д - [зд]: шістдесят [ш'ізд-еи-с'ат]
ст + с - [с:]: шістсот [ш'іс:от]

Вимова сполучення приголосних  чн в деяких народно-побутових словах буде як шн: [сон'ашний] день,  [jашн'і] крупи, [смашна jajешн'a],  [пш-ие-нишний] хліб, [молошна] каша.


Голосні і приголосні звуки у деяких формах


Звук [т] за правилами орфоепії - м'який у дієслівних закінченнях третьої особи однини і множини теперішнього часу та другої особи множини наказового способу: [ходит'], [робит'], [носит'], [говорит'], [л-ие-тит'], [кр-ие-чит'], [ход'ат'], [робл'ат'], [нос'ат'], [говор'ат'], [ход'іт'], [роб'іт'], [нос'іт'], [н-ие-с'іт']. Тверда вимова [т]: [ходит], [робиш]; [ход'ат], [робл'ат]; [ход'іт], [роб'іт] не допускається.

Не є літературною нормою також вимова ненаголошеного закінчення  -ить  без [т'] та заміною [и] звуком [е] в третій особі однини дієслів II дієвідміни: [ходе], [носе], [говоре].

Вимова дієслів І дієвідміни в третій особі однини теперішнього часу без закінчення [jе]: [п-ие-та], [с'іда] можлива лише в мові художньої літератури, та побутовому мовленні.


В закінченні орудного відмінка однини іменників І відміни та прикметників жіночого роду, вимовляється складотворчий голосний [у]: [рукоjу], [головоjу], [душеjу]; [молодоjу]. Стягнення таких закінчень  з утратою [j] і заміною складотворчого [у] нескладотворчим: [рукоу], [головоу],  [молодоу] або вживання фонетично зміненого, стягненого закінчення -ом: [руком], [головом], [душом] є порушенням літературної норми.

Вимовляється голосний е у закінченні орудного відмінка однини іменників м'якої і мішаної груп І та II відміни: [динеjу], [працеjу], [гаjем], [грушеjу], [товар-ие-шем]. Вимова замість е звука о з збереженням пом'якшення попереднього приголосного: [дин'оjу], [прац'оjу], [гаjом], [грушоjу], [товар-ие- шом], не є літературною.

 

Поделиться

 
 
 
Назад к содержимому | Назад к главному меню