Наголоси у словах в українській мові | diktory.com | Ударение в украинском языке -

Перейти к контенту

Главное меню:

Наголоси у словах. Український наголос

Наголоси в українській мові. Слова з подвійним наголосом, приклади. Як правильно ставити наголос.

 

Поделиться

 

В усному мовленні розрізняють словесний і логічний наголоси. Словесним наголосом називається виділення одного з складів у слові посиленням голосу, збільшенням тривалості, зміною тону (підвищенням або зниженням). Один з цих способів, як правило, є основним, а інші відіграють допоміжну роль. У деяких мовах (литовській, сербохорватській, словенській, китайській, японській) наголошений склад виділяється зміною висоти тону. Такий наголос називається музичним, або тонічним.

В українській мові наголо
шений склад виділяється насамперед більшою силою голосу. Такий наголос називається динамічним, або силовим. Подібним способом виділяється наголошений склад у російській, білоруській, польській, чеській, болгарській, німецькій, французькій мовах, хоч сила наголосу в них і неоднакова. В українській мові наголос порівняно слабкий. Наголошений склад не різко виділяється з-поміж ненаголошених. Він мало зосереджує на собі видихової енергії, а тому її вистачає для повнозвучної вимови голосних і в ненаголошених складах.

Наголос в багатьох мовах за
кріплений за певним складом чи морфологічним компонентом. Такий наголос називається фіксованим, або сталим. Наприклад, у французькій, вірменській, турецькій мовах він падає на останній склад слова. У польській - на передостанній. Переважно на другому складі від кінця наголос також в італійській, іспанській і румунській мовах. Перший склад слова наголошується в чеській, угорській, фінській, естонській, латиській, шведській, норвезькій, датській, голландській. Здебільшого на перший склад припадає наголос також в англійській мові. У німецькій наголошується переважно корінь.

В українській мові, як і в
російській та білоруській, наголос різномісний, або вільний. Він може падати в різних словах на будь-який склад: сОнце, водА, дІяти, варИти, віднестИ; вИкоханий, занЕдбаний, досконАлий, розповіднИй. Щоб знати його місце в слові, треба знати саме це слово. Український наголос рухомий, тобто він може пересуватися з одного складу на інший у різних формах слова, наприклад: веснА - вЕсни, кнИжка - книжкИ, землЯ - зЕмлю, дЕрево - дерЕва, вікнО - вІкна, робітнИк - робітникА.

Наголос в українс
ькій мові є додатковим засобом розрізнення слів і їх форм. Тільки за допомогою наголосу можна визначити лексичне значення слів у таких парах, як вИгода і вигОда, зАхват і захвАт, пОділ і подІл, пОра і порА, лІкарський і лікАрський, понЯтий і понятИй, похІдний і похіднИй, склАдний і складнИй та інших.

Ще частіше наголосом розріз
няється граматичне значення слів, наприклад: вЕсни, новИни, книжкИ, ниткИ, дерЕва, вІкна - називний відм. множини і веснИ, новинИ, кнИжки, нИтки, дЕрева, вікнА - родовий відм. однини.

У ряді дієслів з допом
огою наголосу розрізняється недоконаний і доконаний вид. Наприклад: відкликАти - відклИкати, перемірЯти - перемІряти, підсипАти - підсИпати, пізнаЮ - пізнАю.

Однак різномісність і рухомість наголосу не означає його довільності. Він підпорядкований певним закономірностям. В українській мові вже склалася стала система наголошування. Основу її становлять середньонаддніпрянські говори південно-східного наріччя.

Наголос багатьох іменників жін
очого роду з суфіксом -к(а) у формах множини переходить на закінчення: гОлка - голкИ, кАчка - качкИ, лОжка - ложкИ, мИска - мискИ, лАстівка - ластівкИ. Наголошування у множині: гОлки, мИски, учИтельки, копІйки, характерне для північного наріччя, є відступом від літературної норми.

Ненаголошувані одн
оскладові слова, що прилучаються до наступного слова: за п'Ять, не Я, називаються проклітиками, а ті, що прилягають до попереднього слова: знАв би, стАнь-но, тАк-то - енклітиками.   

В українській мові рі
дкі випадки, коли службове слово приймає на себе наголос, залишаючи самостійне без наголосу: раз пО раз, нА ніч, зО два.

Службові слова, в яких є два і біл
ьше складів, мають свій наголос. Виразний він у частках: хібА, невжЕ, наврЯд, мовлЯв, егЕж, авжЕж, отО, якрАз, бодАй. Також у сполучниках: затЕ, протЕ, однАк, якщО, якбИ, немОв, нехАй. Однак у пришвидшеному темпі мовлення сполучники або, адже, але, ані, аніж виступають лише з побічним наголосом, який переходить на початковий склад.   

Виразний наголос і в прийменниках, співв
ідносних з іменниками та прислівниками: кінЕць, шляхОм; кругОм, навкОло, окрУг, повЕрх, поперЕк, услІд, уподОвж. Проте деякі двоскладові такі прийменники, зокрема коло, перед, проти, позад, виступають із слабким наголосом: кОло хАти, пОзад ньОго.

Прийменн
ики біля, задля, замість, з-поза, з-поміж, з-понад, з-попід, з-проміж, із-за, окрім, опріч, поза, поміж, понад, попід, попри, проміж, ради, серед, через, щодо, побіля, насеред, посеред, що тісно приєднуються до повнозначних слів, мають на собі лише побічний наголос, який завжди падає на перший склад: Із-за лІсу, пОсеред хАти.

Складні й складноскорочені слова м
ожуть мати два наголоси - основний і побічний. Послідовно виступають з такими двома наголосами слова, в яких один з компонентів чітко виділяється своїм значенням і здебільшого може бути самостійним словом: автопАрк, агротЕхніка, водосхОвище, звірофЕрма, землевлАсник, новоОбраний, паротвОрення, термоЯдерний, травосУміш; багатознАчний, далекосЯжний; агіткампАнія, метеостАнція.

Побічний наголос у
таких словах стоїть перед основним. Чим більше віддалений основний наголос від побічного, тим виразніший останній: автоцистЕрна, агробіолОгія, водопостачАння, землеволодІння, паротурбІна, термодинАміка, травокосАрка.

Дуже виразний побі
чний наголос у складному слові, обидві частини якого виділяються своїм значенням: великопанЕльний, моторобудувАння, народногосподАрський, п'ятсоткілометрОвий, середньомІсячний. У складних словах з трьома основами може бути три наголоси - основний і два побічних: нафтогазопровІд, світловодолікАрня.

Без побічного наголосу вист
упають складні слова, компоненти яких не сприймаються як самостійні: звіролОв, вододІл, землемІр, новосІлля, пароплАв, мовознАвство, білобрИсий, довгочАсний, чорнобрИвий.

Побічний наголос маю
ть також такі прості слова: з префіксом най-: наймолОдший, найповАжаніший; з префіксами що-, як-, котрі підсилюють значення форми найвищого ступеня: щонаймЕнший, якнайкрАщий; з префіксами іншомовного походження анти-, де-, дез-, дис-, екстра-, квазі-, контр-, псевдо-, ре-, супер-, транс-, ультра-, що приєднуються, як правило, до слів із самостійним значенням: антитІло, декваліфікАція, дезинформАція, дисгармОнія, екстраклАс, квазівчЕний, контрманЕвр, псевдовчЕння, ретранслЯція, супертАнкер, трансарктИчний, ультразвУк.

За цієї ж умови приймають
на себе побічний наголос і префікси навколо-, перед-, після-, поза-, понад-, проти-, через-, без-, між-, над-, не-, але у випадках, коли основний наголос припадає через два склади і більше від місця можливого побічного: навколопланЕтний, передпосівнИй, післяжовтнЕвий, позакоренЕвий, понаднормОвий, протипожЕжний, черезрядкОвий, беззаперЕчний, міжвидовИй, наднорматИвний, необгрунтОваний.

Префікс пере- прийм
ає виразний побічний акцент тоді, коли основний наголос стоїть через три склади від початкового: перебудувАти, переговорИти, перекваліфікАція.

У прискореному темпі мовлення по
бічний наголос пересувається на початковий склад: електроенЕргія, навколопланЕтний, великопанЕльний.

Більшість простих самостійних слів в
иступає з одним наголосом: головА, вИсоко, задовОлений, винагорОджувати. Проте в уповільненому мовленні, головним чином при виразному читанні поетичних творів по обидва боки наголошеного складу (не ближче ніж через склад) з'являються побічнонаголошені склади в усіх простих словах. Припадають вони на початок і кінець слова: головА, високО, задовОлений, винагорОджувати. У потоці мови побічний акцент падає на початок і кінець фонетичного слова: на головІ, не говорИв, вИслухав би, вИрівняй же.

Українська орфоепія

Вимова  замість  [і] голосного звука [и]: [ниж], [сик], [етил], [постійний], [ниг], [болит], [братиу], [вил], [бик], [вин], [гарни], [здорови], [братова], [бити], [други], [наши]; [дид и баба], [фининспектор], яка характерна для північного наріччя, за правилами української орфоепії, є не літературною.



Приголосні звуки

Звук [г]  гортанний, дзвінкий, фрикативний: [голова], [дорога], [говорити]. Приголосний [л] - ясенний, твердий, передньоязиковий сонант.  В кінці слова та перед приголосним його вимова тверда: [в'іл], [полк], також перед голосними [а], [о], [у]: [клас], [блок], [клуб]. У цих позиціях приголосний [л] виступає м'яким.

 

Поделиться

 
 
 
Назад к содержимому | Назад к главному меню