Наголоси в українській мові. Слова з подвійним наголосом, приклади. Як правильно ставити наголос.
В усному мовленні розрізняють словесний і логічний наголоси. Словесним наголосом називається виділення одного з складів у слові посиленням голосу, збільшенням тривалості, зміною тону (підвищенням або зниженням). Один з цих способів, як правило, є основним, а інші відіграють допоміжну роль. У деяких мовах (литовській, сербохорватській, словенській, китайській, японській) наголошений склад виділяється зміною висоти тону. Такий наголос називається музичним, або тонічним.
В українській мові наголошений склад виділяється насамперед більшою силою голосу. Такий наголос називається динамічним, або силовим. Подібним способом виділяється наголошений склад у російській, білоруській, польській, чеській, болгарській, німецькій, французькій мовах, хоч сила наголосу в них і неоднакова. В українській мові наголос порівняно слабкий. Наголошений склад не різко виділяється з-поміж ненаголошених. Він мало зосереджує на собі видихової енергії, а тому її вистачає для повнозвучної вимови голосних і в ненаголошених складах.
Наголос в багатьох мовах закріплений за певним складом чи морфологічним компонентом. Такий наголос називається фіксованим, або сталим. Наприклад, у французькій, вірменській, турецькій мовах він падає на останній склад слова. У польській - на передостанній. Переважно на другому складі від кінця наголос також в італійській, іспанській і румунській мовах. Перший склад слова наголошується в чеській, угорській, фінській, естонській, латиській, шведській, норвезькій, датській, голландській. Здебільшого на перший склад припадає наголос також в англійській мові. У німецькій наголошується переважно корінь.
В українській мові, як і в російській та білоруській, наголос різномісний, або вільний. Він може падати в різних словах на будь-який склад: сОнце, водА, дІяти, варИти, віднестИ; вИкоханий, занЕдбаний, досконАлий, розповіднИй. Щоб знати його місце в слові, треба знати саме це слово. Український наголос рухомий, тобто він може пересуватися з одного складу на інший у різних формах слова, наприклад: веснА - вЕсни, кнИжка - книжкИ, землЯ - зЕмлю, дЕрево - дерЕва, вікнО - вІкна, робітнИк - робітникА.
Наголос в українській мові є додатковим засобом розрізнення слів і їх форм. Тільки за допомогою наголосу можна визначити лексичне значення слів у таких парах, як вИгода і вигОда, зАхват і захвАт, пОділ і подІл, пОра і порА, лІкарський і лікАрський, понЯтий і понятИй, похІдний і похіднИй, склАдний і складнИй та інших.
Однак різномісність і рухомість наголосу не означає його довільності. Він підпорядкований певним закономірностям. В українській мові вже склалася стала система наголошування. Основу її становлять середньонаддніпрянські говори південно-східного наріччя. Наголос багатьох іменників жіночого роду з суфіксом -к(а) у формах множини переходить на закінчення: гОлка - голкИ, кАчка - качкИ, лОжка - ложкИ, мИска - мискИ, лАстівка - ластівкИ. Наголошування у множині: гОлки, мИски, учИтельки, копІйки, характерне для північного наріччя, є відступом від літературної норми.
Ненаголошувані односкладові слова, що прилучаються до наступного слова: за п'Ять, не Я, називаються проклітиками, а ті, що прилягають до попереднього слова: знАв би, стАнь-но, тАк-то - енклітиками. В українській мові рідкі випадки, коли службове слово приймає на себе наголос, залишаючи самостійне без наголосу: раз пО раз, нА ніч, зО два. Службові слова, в яких є два і більше складів, мають свій наголос. Виразний він у частках: хібА, невжЕ, наврЯд, мовлЯв, егЕж, авжЕж, отО, якрАз, бодАй. Також у сполучниках: затЕ, протЕ, однАк, якщО, якбИ, немОв, нехАй. Однак у пришвидшеному темпі мовлення сполучники або, адже, але, ані, аніж виступають лише з побічним наголосом, який переходить на початковий склад.
Виразний наголос і в прийменниках, співвідносних з іменниками та прислівниками: кінЕць, шляхОм; кругОм, навкОло, окрУг, повЕрх, поперЕк, услІд, уподОвж. Проте деякі двоскладові такі прийменники, зокрема коло, перед, проти, позад, виступають із слабким наголосом: кОло хАти, пОзад ньОго. Прийменники біля, задля, замість, з-поза, з-поміж, з-понад, з-попід, з-проміж, із-за, окрім, опріч, поза, поміж, понад, попід, попри, проміж, ради, серед, через, щодо, побіля, насеред, посеред, що тісно приєднуються до повнозначних слів, мають на собі лише побічний наголос, який завжди падає на перший склад: Із-за лІсу, пОсеред хАти.
Складні й складноскорочені слова можуть мати два наголоси - основний і побічний. Послідовно виступають з такими двома наголосами слова, в яких один з компонентів чітко виділяється своїм значенням і здебільшого може бути самостійним словом: автопАрк, агротЕхніка, водосхОвище, звірофЕрма, землевлАсник, новоОбраний, паротвОрення, термоЯдерний, травосУміш; багатознАчний, далекосЯжний; агіткампАнія, метеостАнція.
Побічний наголос у таких словах стоїть перед основним. Чим більше віддалений основний наголос від побічного, тим виразніший останній: автоцистЕрна, агробіолОгія, водопостачАння, землеволодІння, паротурбІна, термодинАміка, травокосАрка. Дуже виразний побічний наголос у складному слові, обидві частини якого виділяються своїм значенням: великопанЕльний, моторобудувАння, народногосподАрський, п'ятсоткілометрОвий, середньомІсячний. У складних словах з трьома основами може бути три наголоси - основний і два побічних: нафтогазопровІд, світловодолікАрня. Без побічного наголосу виступають складні слова, компоненти яких не сприймаються як самостійні: звіролОв, вододІл, землемІр, новосІлля, пароплАв, мовознАвство, білобрИсий, довгочАсний, чорнобрИвий.
Побічний наголос мають також такі прості слова: з префіксом най-: наймолОдший, найповАжаніший; з префіксами що-, як-, котрі підсилюють значення форми найвищого ступеня: щонаймЕнший, якнайкрАщий; з префіксами іншомовного походження анти-, де-, дез-, дис-, екстра-, квазі-, контр-, псевдо-, ре-, супер-, транс-, ультра-, що приєднуються, як правило, до слів із самостійним значенням: антитІло, декваліфікАція, дезинформАція, дисгармОнія, екстраклАс, квазівчЕний, контрманЕвр, псевдовчЕння, ретранслЯція, супертАнкер, трансарктИчний, ультразвУк.
За цієї ж умови приймають на себе побічний наголос і префікси навколо-, перед-, після-, поза-, понад-, проти-, через-, без-, між-, над-, не-, але у випадках, коли основний наголос припадає через два склади і більше від місця можливого побічного: навколопланЕтний, передпосівнИй, післяжовтнЕвий, позакоренЕвий, понаднормОвий, протипожЕжний, черезрядкОвий, беззаперЕчний, міжвидовИй, наднорматИвний, необгрунтОваний. Префікс пере- приймає виразний побічний акцент тоді, коли основний наголос стоїть через три склади від початкового: перебудувАти, переговорИти, перекваліфікАція. У прискореному темпі мовлення побічний наголос пересувається на початковий склад: електроенЕргія, навколопланЕтний, великопанЕльний.
Більшість простих самостійних слів виступає з одним наголосом: головА, вИсоко, задовОлений, винагорОджувати. Проте в уповільненому мовленні, головним чином при виразному читанні поетичних творів по обидва боки наголошеного складу (не ближче ніж через склад) з'являються побічнонаголошені склади в усіх простих словах. Припадають вони на початок і кінець слова: головА, високО, задовОлений, винагорОджувати. У потоці мови побічний акцент падає на початок і кінець фонетичного слова: на головІ, не говорИв, вИслухав би, вИрівняй же.
Список використаної літератури:
Українська літературна вимова і наголос. Словник-довідник. Видавництво «Наукова думка». Київ – 1973.
Погрібний М.І. Словник наголосів. К., 1964.
Погрібний М.І. Орфоепічний словник. Київ, «Радянська школа», 1984.
Сучасна українська літературна мова. Фонетика. К., 1969.
Лексична картотека Інституту мовознавства ім.. О. О. Потебні АН УРСР.