У статті наводяться норми вимови приголосних звуків української мови. Дзвінкі й глухі, тверді й м'які приголосні.
Вимова [в] - дзвінка, і не замінюється звуком [ф]: [барв]. В кінці слова після голосного, в середині слова після голосного перед приголосним та на початку слова перед приголосним переходить у нескладотворчий [у]: [брау], [поуторити], [уплиу]. Вимова безголосого [в], без переходу в [ф] зустрічається в кінці слова після двох глухих приголосних: [в-ие-дауництв].
Префікс з- перед глухими приголосними, за правилами орфоепії української мови, переходить у приголосний звук с-: зцілити [с'ц'ілити], з хати [схати]. Вимова префікса роз- перед глухими приголосними у нормальному і швидкому темпі буде як рос-: розказати -[росказати]. Перед [с] зберігається форма з [з]: [розсипати]. У повільному темпі буде роз-: [розказати]. Вимова префікса без- перед глухими приголосними у нормальному і повільному темпі буде як без-: [б-еи-зпека]. У швидкому темпі - як бес-: [б-еи-спека]. Вимова глухих приголосних в середені слів перед дзвінкими шумними, буде дзвінкою: боротьба [бород'ба], вокзал [воґзал]. І в тісних словосполученнях: ось де [оз'де], хоч би [хо-дж-би].
Сполучення приголосних дж вимовляється як один звук. Твориться він так, як приголосний [ч], тільки з голосом: джерело [дж-еи-р-еи-ло], буджу [бу-дж-у]. На межі кореня і префікса дж вимовляється як два звуки: [від-ж-ие-мати] - [ві-дж-ие-мати]. Звук [дж] тут внаслідок уподібнення виник з [д].
Сполучення дз також звучить як один звук. Твориться він як [ц], але з голосом: дзеркало [дз-еркало], кукурудза [кукуру-дз-а]. На межі кореня і префікса дз вимовляється як два окремих звуки: [п'ід-зв'ітний] -[п'і-дз-зв'ітний]. В даному випадку звук постав з [д] унаслідок асиміляції.
Звук [г] гортанний, дзвінкий, фрикативний: [голова], [дорога], [говорити].
Приголосний [л] - ясенний, твердий, передньоязиковий сонант. В кінці слова та перед приголосним його вимова тверда: [в'іл], [полк], також перед голосними [а], [о], [у]: [клас], [блок], [клуб]. У цих позиціях приголосний [л] виступає м'яким. Його м'якість позначається літерами ь, я, ю: біль, пильнувати, льох, лякати, люди. Перед [і] звук [л] вимовляється м'яко: [л'ікар], [л'ізти].
Поширена пом'якшена вимова [л] перед [е] та [и]: [електор-ие-ка], [лихо]. Грубим порушенням літературної норми є м'яка вимова [л] перед [е]: [ел'ектрика]. Не властивий літературній мові і твердий задньопіднебінний [л]. В кінці слова після глухого приголосного [л] - безголосий: [б'інокл'].
Приголосні [б], [п], [в], [м], [ф] тверді майже завжди: [др'іб], [сип], [с'ім], [верф]. Напівпом'якшеними вони можуть виступати перед [і]: [б'іб], [п'іл], [в'ін], [м'ій], [ф'ігура], у словах [с'в'ато], [ц'в'ах], [дз'-в'акнути] та в іншомовних словах: [б'уро], [п'уре].
Звук [ф] - щілинний, губно-зубний, твердий, глухий приголосний, відомий лише в словах іншомовного походження: [факт], [форма], [ар-еи-фмет-ие-ка]. У діалектному мовленні [ф] часто замінюється [хв] або [х]: [хвакт], [хворма], [хорма], [ар-еи-хмет-ие-ка]. В говірках спостерігається і зворотне явище - [хв] вимовляється як [ф]: [фил'а], [ф'іртка], [ф'іст], [фороба]. Таке не допускається в літературній мові.
Звуки [г], [к], [х], [ґ] - тверді: [гичка], [кил-ие-м], [хитрий], [ген'ій], [кел'ма], [хекати], [дорогий], [важкий], [глухий] (ч. р.), [дороге], [важке], [глухе], [б-еи-р-ие-ги], [думки], [пастухи]. Напівпом'якшені вони тільки перед [г] та в деяких запозичених словах: [г'ірко], [к'інец'], [х'іба], [к'увет].
Шиплячі [ч], [дж], [ш], [ж] тверді: [чаша], [ч-ие-тач], [чуч-еи-ло], [чишч-еи-ний], [дж-ем], [м-еи-жа], [лоша]. Напівпом'якшені вони перед [і] та в словах іншомовного походження: [оч'і], [товар-ие-ш'і], [нож'і], [ж'ур'і]. Подовжені шиплячі вимовляються теж напівпом'якшено: [клоч':а], [зб'іж':а].
Окремим говорам властива пом'якшена вимова шиплячих приголосних перед а дієслівного закінчення третьої особи множини: [біж'ат'], [кр-ие-ч'ат'], а також в іменниках середнього роду типу лоша: [лош'а], [курч'а]. Це літературній вимові не відповідає.
Вимова [ц] найчастіше м'яка: [молодец'], [вул-ие-ц'а],
Вимова [р] - м'яка на початку складу перед [і], звуками [а], [у], [о], що графічно передаються буквами я, ю та сполученням ьо: [р'ів-еи-н'], [р'іг], [зор'а], [пор'адок], [гр'укати], [вар'у], [утр'ох]. Тверда вимова [р]: [риг], [зора], [бура], [порадок], [вару], [говору] в літературному мовленні не допускається.
В кінці слова після глухого приголосного [р] знеголошується: [т-еи-атр].
Приголосні [д], [т], [н], [л], [з], [с], [ц], [дз] можуть м'якшитися в усіх позиціях: [д'ад'ко], [бад'орий], [м'ід'], [т'ул'пан], [мит'], [н'ан'ка], [к'ін'], [л'ут'], [б'іл'], [з'ат'], [лаз'], [с'уди], [в'іс'], [ц'ац'ка]. Найм'якшими є [д'], [т'], [н'], [л']. Приголосні ж [з'], [с'], [ц'], [дз'] за правилами орфоепії - тільки пом'якшені. Дуже м'яка їх вимова: [на воз'ж'і], [с'ш'іно], [ц'ч'іна] не є літературною.
Звуки [д], [т], [з], [с], [ц], [л], [н] перед [і], що походить з давнього [о], вимовляються частіше м'яко: [с-ие-н'іу], [под'іл], [з'ір], [л'ій], [с'іл'], [рад'існий], [з-еи-лений], [сит'і], [бит'і]. Але можлива також тверда їх вимова: [с-ие-н'іу], [сіл'], [рад'існий], [з-еи-лен'і] і напівпом'якшена: [с-ие-ніу], [с'іл'], [рад'існий], [з-еи-лен'і].
Зубні приголосні - тверді на межі частин абревіатур та на стику слів [педінст-ие-тут], [брат і с-еи-стра], а також на межі префікса і кореня: [б-еи-зімен:ий].
Звуки [з], [с], [дз], [ц], [н], [л], [д], [т] перед м'якими цієї ж групи вимовляються м'яко: [куз'н'а], [с'н'іг], [моло-дз'-ц'і], [м-ие-ц':і], [рад'ан'с'кий], [г'іл'ц'і], [д'н'і], [д'л'а], [пут'н'і], [т'л'іти], але: на [волз'і].
Приголосні [д], [т], [з], [с] переважно не пом'якшуються перед кінцевим м'яким основи прикметників твердої групи у формах місцевого і давального відмінків однини та називного відмінка множини : [народн'ій], [памjатн'ій], [образн'ій], [барвист'ій]; [народн'і], [памjатн'і], [образн'і], [барвист'і]. Хоч тут можлива і м'яка вимова: [народ'н'ій], [паміат'н'ій], [образ'н'ій], [барвис'т Чг]; [народ н'і], [паміат'н'і], [образ'н'і], [барвис'т'і].
Звуки [з], [с], [ц], [дз] можуть пом'якшуватися і перед напівпом'якшеними губними: [з'в'ір], [с'в'ато], [с'в'іт], [с'м'іх], [ц'в'ах], [дз'в'акати]. Зубні в кінці префікса перед м'якими зубними не пом'якшуються: [б-еи-зд'іjал'ний], [п'ідл'ізти], [розд'агати], [розл'ін'іjати], [розс'jіати], але [роз':авити]. Пом'якшуються тільки префіксальний звук [д] перед [д'], [т'], [н']: [в'ід':ілити], [над'т'ісувати], [п'ід'н'імати], також [дз], [с] перед [с'], [ц']: [п'ідз'с'істи], [в'ідз'ц'іл'а], [с':ікти], [с'ц'ідити] та префікс с- перед [т']: [с'т'ісувати], [с'т'агувати].
Вимова [т'], [д'] - без свистячого відзвуку: [т'існо], [мит'], [д'іло], [м'ід']. З призвуками [ц'], [дз']: [т'ц'існо], [д'-дз'-іло] - не властива літературній мові. Лише після [с'], [з'] звуки [m'], [д'] мають відзвуки [ц'], [дз']: [чис'т'ц'], [jіз'д'дз']. Приголосний [д'] перед [д], а також шиплячими зберігає свою м'якість: [буд'- де], [буд'-чий], [буд'-шчо]. Також [т'] перед [т]: [трат'те]. Проте відома і тверда їх вимова: [буд:е], [бу-дж-чий], [бу-дж-шчо], [трат:е].
Подовжені приголосні, що розвинулися внаслідок уподібнення звука [j] попереднім м'яким: знання, рілля, тінню, ллю, а також подвоєні в результаті збігу: оббити, законний - вимовляються як один довгий звук: [знан':а], [об:ити]. Така сама є вимова і подовжених приголосних звуків, що постають внаслідок асиміляції: вітчизна [в'іч':изна], болітце [бол'іц:е], винісши [вин'іш:и], зжувати [ж:увати], берешся [б-еи-рес':я].
Багато груп приголосних, зазнають асимілятивних змін. Внаслідок регресивного уподібнювання відбуваються такі зміни:
с + ш - [ш:]: вирісши [виріш:и]
з + ш в середині слова - [жш]: вивізши [вивіжши], на початку слова [ш:]: зшити [ш:ити]
з + ж - [ж:]: зжовкнути [ж:оукнути], безжалісний [б-еи-ж:ал'існий]
з + ч в середині слова - [жч]: безчесний [б-еи-жчесний], на початку слова [шч]: зчистити [шчист-ие-ти]
з + дж - [ж-дж]: з джерела [ждж-еи-р-еи-ла]
ш + с' - [с':]: милуєшся [м-ие-луj-ие-с':а]
ж + с' - [з'с']: зважся [зваз'с'а]
ч + с' - [ц'с']: не морочся [мороц'с'а]
ш + ц' - [с'ц']: на дошці [дос'ц'і]
ж + ц' - [з'ц']: на смужці [смуз'ц'і]
ч + ц' - [ц':]: у хусточці [хустоц':і]
На межі слів приголосні [ш], [ж], [ч] перед [c'], [ц'] не зазнають асимілятивних змін: [ваш с'інок'іс], [де ж с'істи]
д + с - [дзc]: відступ [в'ідзступ]
д + ц - [дзц]: відцуратися [в'ідзцурат-ие-с 'а]
д + ш - [джш]: відшліфувати [в' іджшл'іфувати]
д + ч - [джч]: відчинити [в'іджч-ие-нити]
д + ж - [джж]: відживати [в'іджж-ие-вати]
д + з - [дзз]: відзвук [в'ідззвук]
т + с - [ц]: братство [брацтво]
т + ц - [ц:]: коритце [кориц:е]
т + ш у нормальному темпі мовлення - [чш]: багатшати [багачшати], у жвавому мовленні - [ч:]: [багач:ати]
т + ч - [ч:]: квітчати [кв'іч:ати]
Відбувається також спрощення в групах приголосних:
нт + ськ - [н'c'к]: студентський [студен'с'кий]
ст + ськ у звичайному темпі - [с'к]: туристський [турис'кий],
у повільнішому - [с':к]: [турис':кий]
нт + ст - [нст] агентство [агенство]
ст + ц' - [с'ц']: артистці [артис'ц'і], у старанній вимові [c'ц':]: [артис'ц':і]
ст + ч - [шч]: невістчин [н-ие-в'ішч-ие-н]
ст + д - [зд]: шістдесят [ш'ізд-еи-с'ат]
ст + с - [с:]: шістсот [ш'іс:от]
Вимова сполучення приголосних чн в деяких народно-побутових словах буде як шн: [сон'ашний] день, [jашн'і] крупи, [смашна jajешн'a], [пш-ие-нишний] хліб, [молошна] каша.
Голосні і приголосні звуки у деяких формах
Звук [т] за правилами орфоепії - м'який у дієслівних закінченнях третьої особи однини і множини теперішнього часу та другої особи множини наказового способу: [ходит'], [робит'], [носит'], [говорит'], [л-ие-тит'], [кр-ие-чит'], [ход'ат'], [робл'ат'], [нос'ат'], [говор'ат'], [ход'іт'], [роб'іт'], [нос'іт'], [н-ие-с'іт']. Тверда вимова [т]: [ходит], [робиш]; [ход'ат], [робл'ат]; [ход'іт], [роб'іт] не допускається. Не є літературною нормою також вимова ненаголошеного закінчення -ить без [т'] та заміною [и] звуком [е] в третій особі однини дієслів II дієвідміни: [ходе], [носе], [говоре].
Вимова дієслів І дієвідміни в третій особі однини теперішнього часу без закінчення [jе]: [п-ие-та], [с'іда] можлива лише в мові художньої літератури, та побутовому мовленні. В закінченні орудного відмінка однини іменників І відміни та прикметників жіночого роду, вимовляється складотворчий голосний [у]: [рукоjу], [головоjу], [душеjу]; [молодоjу]. Стягнення таких закінчень з утратою [j] і заміною складотворчого [у] нескладотворчим: [рукоу], [головоу], [молодоу] або вживання фонетично зміненого, стягненого закінчення -ом: [руком], [головом], [душом] є порушенням літературної норми.
Вимовляється голосний е у закінченні орудного відмінка однини іменників м'якої і мішаної груп І та II відміни: [динеjу], [працеjу], [гаjем], [грушеjу], [товар-ие-шем]. Вимова замість е звука о з збереженням пом'якшення попереднього приголосного: [дин'оjу], [прац'оjу], [гаjом], [грушоjу], [товар-ие- шом], не є літературною.
Список використаної літератури:
Українська літературна вимова і наголос. Словник-довідник. Видавництво «Наукова думка». Київ – 1973.
Погрібний М.І. Словник наголосів. К., 1964.
Погрібний М.І. Орфоепічний словник. Київ, «Радянська школа», 1984.
Сучасна українська літературна мова. Фонетика. К., 1969.
Лексична картотека Інституту мовознавства ім.. О. О. Потебні АН УРСР.