Вимова приголосних звуків української мови. Норми вимови приголосних - ДИКТОРЫ.com

Профессиональное озвучивание текста
Перейти к контенту


Орфоепія. Вимова приголосних звуків

У статті наводяться норми вимови приголосних звуків української мови. Дзвінкі й глухі, тверді й м'які приголосні.



Вимова звуків [б], [д], [з], [дз], [ж], [дж], [г], [ґ] в кінці складу і в кінці слова перед глухим приголосним, за нормами орфоепії, є дзвінкою: [хл'іб], [город], [в'із], [ґедз'], [н'іж], [с'н'іг], [гр-ие-бки], [обчисти-ие-ти], [гр'адка], [в'ідкусити], [низка], [в'і-дз-садити], [дужка], [п'і-дж-шефний], [дос'агти]. Але в словах: вогко, легко, кігті, нігті, дігтяр - звук [г], як правило, знеголошується: [вогко] і оглушується: [вохко]. Знеголошується також звук [д] у слові: [жердка].

Вимова [в] - дзвінка, і не замінюється звуком [ф]: [барв]. В кінці слова після голосного, в середині слова після голосного перед приголосним та на початку слова перед приголосним переходить у нескладотворчий [у]: [брау], [поуторити], [уплиу]. Вимова безголосого [в], без переходу в [ф] зустрічається в кінці слова після двох глухих приголосних: [в-ие-дауництв].

Префікс з- перед глухими п
риголосними, за правилами орфоепії української мови, переходить у приголосний звук с-: зцілити [с'ц'ілити], з хати [схати]. Вимова префікса роз-  перед глухими приголосними у нормальному і швидкому темпі буде як рос-: розказати -[росказати]. Перед [с] зберігається форма з [з]: [розсипати]. У повільному темпі буде роз-: [розказати]. Вимова префікса  без-  перед глухими приголосними у нормальному і повільному темпі буде як без-: [б-еи-зпека]. У швидкому темпі - як бес-: [б-еи-спека]. Вимова глухих приголосних в середені слів перед дзвінкими шумними, буде дзвінкою: боротьба [бород'ба], вокзал [воґзал]. І в тісних словосполученнях: ось де [оз'де], хоч би [хо-дж-би].

Сполучення приго
лосних  дж  вимовляється як один звук. Твориться він так, як приголосний [ч], тільки з голосом: джерело [дж-еи-р-еи-ло], буджу [бу-дж-у]. На межі кореня і префікса дж вимовляється як два звуки: [від-ж-ие-мати] - [ві-дж-ие-мати]. Звук [дж] тут  внаслідок уподібнення виник з [д].

Сполучення  дз також звучи
ть як один звук. Твориться він як  [ц], але з голосом: дзеркало [дз-еркало], кукурудза [кукуру-дз-а]. На межі кореня і префікса дз вимовляється як два окремих звуки: [п'ід-зв'ітний] -[п'і-дз-зв'ітний]. В даному випадку звук постав з [д] унаслідок асиміляції.

Звук [г] гортанний, дзвінкий, ф
рикативний: [голова], [дорога], [говорити].

Приголосний [л] - ясе
нний, твердий, передньоязиковий сонант. В кінці слова та перед приголосним його вимова тверда: [в'іл], [полк], також перед голосними [а], [о], [у]: [клас], [блок], [клуб]. У цих позиціях приголосний [л] виступає м'яким. Його м'якість позначається літерами ь, я, ю: біль, пильнувати, льох, лякати, люди. Перед [і]  звук [л] вимовляється м'яко: [л'ікар], [л'ізти].

Поширена пом'якше
на вимова [л] перед [е] та [и]: [електор-ие-ка], [лихо]. Грубим порушенням літературної норми є м'яка вимова  [л] перед [е]: [ел'ектрика]. Не властивий літературній мові і твердий задньопіднебінний [л]. В кінці слова після глухого приголосного [л] - безголосий: [б'інокл'].

Приголосні  [б], [п], [в], [м], [ф] тве
рді майже завжди: [др'іб], [сип], [с'ім], [верф]. Напівпом'якшеними вони можуть виступати перед [і]:  [б'іб], [п'іл], [в'ін], [м'ій], [ф'ігура], у словах [с'в'ато], [ц'в'ах], [дз'-в'акнути] та в іншомовних словах: [б'уро], [п'уре].

Звук [ф] - щілинний, губно-з
убний, твердий, глухий приголосний, відомий лише в словах іншомовного походження: [факт], [форма], [ар-еи-фмет-ие-ка]. У діалектному мовленні  [ф] часто замінюється [хв] або [х]: [хвакт], [хворма], [хорма], [ар-еи-хмет-ие-ка]. В говірках спостерігається і зворотне явище - [хв] вимовляється як [ф]: [фил'а], [ф'іртка], [ф'іст], [фороба]. Таке не допускається в літературній мові.

Звуки [г], [к], [х], [ґ] - тверді: [г
ичка], [кил-ие-м], [хитрий], [ген'ій], [кел'ма], [хекати], [дорогий], [важкий], [глухий] (ч. р.), [дороге], [важке], [глухе], [б-еи-р-ие-ги], [думки], [пастухи]. Напівпом'якшені вони тільки перед [г] та в деяких запозичених словах: [г'ірко], [к'інец'], [х'іба], [к'увет].   

Шиплячі [ч], [дж], [ш], [ж]
тверді: [чаша], [ч-ие-тач], [чуч-еи-ло], [чишч-еи-ний], [дж-ем], [м-еи-жа], [лоша]. Напівпом'якшені вони перед [і] та в словах іншомовного походження: [оч'і], [товар-ие-ш'і], [нож'і], [ж'ур'і]. Подовжені шиплячі вимовляються теж напівпом'якшено: [клоч':а], [зб'іж':а].

Окремим говорам властива пом'якшена вимова шиплячих приголосних перед а дієслівного закінчення третьої особи множини: [біж'ат'], [кр-ие-ч'ат'], а також в іменниках середнього роду типу лоша: [лош'а], [курч'а]. Це літературній вимові не відповідає.
Вимова [ц] найчастіше м
ка: [молодец'], [вул-ие-ц'а],

[р-еи-вол'уц'ійа], [ц'амр-ие-на]. Твердий він перед [е], [и]: [цегла], [цим], а також у запозичених словах: [цар-ие-на], [плац], [палац], [абзац] і окремих вигуках: [бац], [клац].
[р]  - твердий у кінці слова і складу: [в'іучар], [ч-еи-твер], [базар], [комар], [л'ікар], [сухар]; [в-еи-рба], [верхи], [г'іркий], [морква]. М'який [р]: [базар'], [л'ікар']; [вер'хи], а також перед [а]: [квартир'а], [комор'а], [гр'ад], [р'ама] є ненормативною, діалектною.


Вимова [р] - м'яка на поча
тку складу перед [і], звуками [а], [у], [о], що графічно передаються буквами я, ю та сполученням ьо: [р'ів-еи-н'], [р'іг], [зор'а], [пор'адок], [гр'укати], [вар'у], [утр'ох]. Тверда вимова [р]: [риг], [зора], [бура], [порадок], [вару],овору] в літературному мовленні не допускається.
В кінці слова після глухого приголосного [р] знег
олошується: [т-еи-атр].

Приголосні [д], [т], [н], [л], [з], [с], [
ц], [дз] можуть  м'якшитися в усіх позиціях: [дд'ко], [бад'орий], [м'ід'], [т'ул'пан], [мит'], [н'ан'ка], [к'ін'], [л'ут'], [б'іл'], [з'ат'], [лаз'], [с'уди], [в'іс'], [ц'ац'ка]. Найм'якшими є [д'], [т'], [н'], [л']. Приголосні ж [з'], [с'], [ц'], [дз'] за правилами орфоепії - тільки пом'якшені. Дуже м'яка їх вимова: [на воз'ж'і], [с'ш'іно], [ц'ч'іна]  не є літ
ературною.

Звуки [д], [т], [з], [с], [ц], [л], [н] п
еред [і], що походить з давнього [о], вимовляються частіше м'яко: [с-ие-н'іу], [под'іл], [з'ір], [л'ій], [с'іл'], [радсний], [з-еи-лений], [сит'і], [бит'і]. Але можлива також тверда їх вимова: [с-ие-н'іу], [сіл'], [рад'існий], [з-еи-лен'і] і напівпом'якшена: [с-ие-ніу], [с'іл'], [рад'існий], [з-еи-лен'і].

Зубні приголосні - тверді н
а межі частин абревіатур та на стику слів [педінст-ие-тут], [брат і с-еи-стра], а також на межі префікса і кореня: [б
и-зімен:ий].

Звуки [з], [с], [дз], [ц], [н], ], [д], [т] перед м'якими цієї ж групи вимовляються м'яко: [куз'н'а], [с'н'іг], [моло-дз'-ц'і], [м-ие-ц':і], [рад'ан'с'кий], [г'іл'ц'і], [д'н'і], [д'л'а], [пут'н'і], [т'л'іти], але: на [волз'і].   

Приголосні [д], [т], [з], [с]  п
ереважно не пом'якшуються перед кінцевим м'яким основи прикметників твердої групи у формах місцевого і давального відмінків однини та називного відмінка множини : [народн'ій], [памjатн'ій], [образн'ій], [барвист'ій]; [народн'і], [памjатн'і], [образн'і], [барвист'і]. Хоч тут можлива і м'яка вимова: [народ'н'ій], [паміат'н'ій], [образ'н'ій], [барвис'т Чг]; [народ н'і], [паміат'н'і], [образ'н'і], [барвис'т'і].

Звуки [з], [с], [ц], [д
з] можуть пом'якшуватися і перед напівпом'якшеними губними: [з'в'ір], [с'в'ато], [с'в'іт], [с'м'іх], [ц'в'ах], [дз'в'акати]. Зубні в кінці префікса перед м'якими зубними  не пом'якшуються: [б-еи-зд'іjал'ний], [п'ідл'ізти], [розд'агати], [розл'ін'іjати], [розс'jіати], але [роз':авити]. Пом'якшуються тільки префіксальний звук [д] перед [д'], [т'], [н']: [в'ід':ілити], [над'т'ісувати], [п'ід'н'імати], також [дз], [с] перед [с'], [ц']: [п'ідз'с'істи], [в'ідз'ц'іл'а], [с':ікти], [с'ц'ідити] та префікс с- перед [т']: [с'т'ісувати], [с'т'агувати].

Вимова [т'], [д']  -
без свистячого відзвуку: [т'існо], [мит'], [д'іло], [м'ід']. З призвуками [ц'], [дз']: [т'ц'існо], [д'-дз'-іло] - не властива  літературній мові. Лише після  [с'], [з'] звуки [m'], [д'] мають відзвуки [ц'], [дз']: [чис'т'ц'], [jіз'д'дз']. Приголосний  [д'] перед [д], а також шиплячими зберігає свою м'якість: [буд'- де], [буд'-чий], [буд'-шчо]. Також [т'] перед [т]: [трат'те]. Проте відома і тверда їх вимова: [буд:е], [бу-дж-чий], [бу-дж-шчо], [трат:е].

Подовжені приголосні, що ро
звинулися внаслідок уподібнення звука [j] попереднім м'яким: знання, рілля, тінню, ллю, а також подвоєні в результаті збігу: оббити, законний - вимовляються як один довгий звук: [знан':а], [об:ити]. Така сама є вимова і подовжених приголосних звуків, що постають внаслідок асиміляції: вітчизна [в'іч':изна], болітце [бол'іц:е], винісши [вин'іш:и], зжувати [ж:увати], берешся [б-еи-рес':я].

Багато груп приголосних, зазнають асиміл
ятивних змін. Внаслідок регресивного уподібнювання відбуваються такі зміни:
с + ш - [ш:]: вирісши [ви
ріш:и]
з + ш в середині слова - [жш]: вивізши [вивіжши], на п
очатку слова [ш:]: зшити [ш:ити]
з + ж - [ж:]: зжовкнути [ж:оукнути], б
езжалісний [б-еи-ж:ал'існий]
з + ч в середині слова - [жч]: безчесний [б-еи-жч
есний], на початку слова [шч]: зчистити [шчист-ие-ти]
з + дж - [ж-дж]:  з джерела [ждж-еи-р-еи-ла]
ш + с' -  [с':]: милуєшся [м-ие
-луj-ие-с':а]
ж + с' - [з'с']: зважся [з
ваз'с'а]
ч + с' - [ц'с']: не морочся [мо
роц'с'а]
ш + ц' - [с'ц']: на дошці [дос'
ц'і]
ж + ц' - [з'ц']: на смужці [смуз'ц
'і]
ч + ц' - [ц':]: у хусточці [хусто
ц':і]
На межі слів приголосні [ш], [ж], [ч] пе
ред [c'], [ц'] не зазнають асимілятивних змін: [ваш с'інок'іс], [де ж с'істи]  
д + с - [дзc]: відступ [в'ідз
ступ]
д + ц - [дзц]: відцуратися [в'ідз
цурат-ие-с 'а]  
д + ш - [джш]:  відшліфувати  [в' ід
жшл'іфувати]
д + ч - [джч]: відчинити [в'ідж
ч-ие-нити]
д + ж - [джж]: відживати [в'іджж
е-вати]
д + з - [дзз]: відзвук [в'і
дззвук]
т + с - [ц]: братство [бра
цтво]
т + ц - [ц:]:  коритце [кор
иц:е]
т + ш  у нормальному темпі мовлен
ня - [чш]: багатшати [багачшати], у жвавому мовленні - [ч:]: [багач:ати]
т + ч - [ч:]: квітчати [кв'іч:а
ти]

Відбувається також спроще
ння в групах приголосних:
нт + ськ - [н'c'к]: студентський [сту
ден'с'кий]
ст + ськ  у звичайному тем
пі - [с'к]: туристський [турис'кий],
у повільнішому - [с':к]: [тур
ис':кий]
нт + ст - [нст] агентство [аге
нство]
ст + ц' - [с'ц']: артистці [артис'ц'і], у стар
анній вимові [c'ц':]: [артис'ц':і]
ст + ч - [шч]: невістчин [н-ие-в
'ішч-ие-н]
ст + д - [зд]: шістдесят [ш'із
д-еи-с'ат]
ст + с - [с:]: шістсот [ш'і
с:от]

Вимова сполучення приголосних  чн в д
еяких народно-побутових словах буде як шн: [сон'ашний] день,  [jашн'і] крупи, [смашна jajешн'a],  [пш-ие-нишний] хліб, [молошна] каша.


Голосні і приголосні звуки у деяких формах


Звук [т] за правилами орфоепії - м'який у дієслівних закінченнях третьої особи однини і множини теперішнього часу та другої особи множини наказового способу: [ходит'], [робит'], [носит'], [говорит'], [л-ие-тит'], [кр-ие-чит'], [ход'ат'], [робл'ат'], [нос'ат'], [говор'ат'], [ход'іт'], [роб'іт'], [нос'іт'], [н-ие-с'іт']. Тверда вимова  [т]: [ходит], [робиш]; [ход'ат], [робл'ат]; [ход'іт], [роб'іт] не допускається. Не є літературною нормою також вимова ненаголошеного закінчення  -ить  без [т'] та заміною [и] звуком [е] в третій особі однини дієслів II дієвідміни: [ходе], [носе], [говоре].

Вимова дієслів І дієвідміни в т
ретій особі однини теперішнього часу без закінчення [jе]: [п-ие-та], [с'іда] можлива лише в мові художньої літератури, та побутовому мовленні. В закінченні орудного відмінка однини іменників І відміни та прикметників жіночого роду,  вимовляється складотворчий голосний [у]: [рукоjу], [головоjу], [душеjу]; [молодоjу]. Стягнення таких закінчень  з утратою [j] і заміною складотворчого [у] нескладотворчим: [рукоу], [головоу],  [молодоу] або вживання фонетично зміненого, стягненого закінчення -ом:уком], [головом], [душом] є порушенням літературної норми.

Вимовляється голосний е у з
акінченні орудного відмінка однини іменників м'якої і мішаної груп І та II відміни: [динеjу], [працеjу], [гаjем], [грушеjу], [товар-ие-шем]. Вимова замість е звука о з збереженням пом'якшення попереднього приголосного: [дин'оjу], [прац'оjу], [гаjом], [грушоjу], [товар-ие- шом], не є лі
тературною.




Список використаної літератури:
Українська літературна вимова і наголос. Словник-довідник. Видавництво «Наукова думка». Київ – 1973.
Погрібний М.І. Словник наголосів. К., 1964.
Погрібний М.І. Орфоепічний словник. Київ, «Радянська школа», 1984.
Сучасна українська літературна мова. Фонетика. К., 1969.
Лексична картотека Інституту мовознавства ім.. О. О. Потебні АН УРСР.

Все права защищены. Вся информация, размещенная на сайте, предназначена только для персонального пользования и не подлежит дальнейшему распространению в какой-либо форме, иначе как с разрешения ДИКТОРЫ.com
©   ДИКТОРЫ.com
       2011 - 2024
Санкт-Петербург        
ул. Сикейроса, 12
Назад к содержимому